група "Світлячок"

  

 

 

 

 

 

 
 
 
 
 
 
 

 

 

 
 

 

 

 
  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Система екологічного виховання дошкільників
 
       Система екологічного виховання дошкільників включає декілька взаємопов'язаних блоків, які охоплюють всі сторони еколого-педагогічного процесу в дошкільному закладі: зміст екологічного виховання, способи його реалізації (методи і технології), організацію та управління процесом.

 

Фундамент всієї системи - теоретичний блок, що розкриває  головні поняття, провідні ідеї екології. Він має велике значення для фахівців, які реалізують на практиці виховання дітей: забезпечує новий погляд на природу, нове розуміння навколишнього середовища, демонструє взаємозв'язок усіх компонентів природи і місце людини в ній. Саме тому даний блок є системоутворюючим - він функціонально об'єднує всі інші, "пронизує" і наповнює їх необхідним теоретичним змістом, забезпечує усвідомленість практичної діяльності працівників дошкільного виховання.           

            На основі теоретичного блоку будується дидактичний - знання про природу, відомості з області біоекології, екології людини та соціальної екології, відібрані й адаптовані до рівня розвитку дошкільнят. Вони вибудовуються в програму екологічного виховання. Дидактична система розкриває різні аспекти взаємозв'язку живих організмів із зовнішнім середовищем:

- Зв'язок як єдино можливий варіант існування живого, що володіє певними потребами, задоволення яких здійснюється через контакт із зовнішнім світом. Демонстрація цього зв'язку можлива на прикладі різних видів рослин і тварин у будь-який період і в різних умовах їх життя (наприклад, тягнеться до світла рослина на вікні, харчування та рух хом'яка, що живе в клітці, і т.п.);

- Тривалий  в часі і поступово змінюється за своїм характером

- Зв'язок організму з середовищем в процесі його онтогенетичного розвитку. Цей зв'язок дошкільнята можуть пізнати на невеликій кількості спеціально організованих прикладів шляхом регулярного простежування життя конкретної рослини або тварини від її зародження до дорослого стану (наприклад, спостереження за канаркою або хвилястими папужками, що висиджує в гнізді яйця, а потім годує пташенят);

          Реалізувати програму формування у дітей  екологічної культури можна при наявності в їх життєвому просторі еколого-розвиваючого середовища - достатньої кількості рослин і тварин, поміщених в екологічно відповідних умов на території ДНЗ; спеціальних "екологічних просторів": зимового саду , квітників, "пташиного стовпа", екологічної стежки» або "куточка незайманої природи" на ділянці і т.п.

          Реалізація екологічного виховання дошкільників можлива за допомогою відповідних методів і технологій роботи з дітьми. Фахівці з дошкільної педагогіки поділяють методи навчання на словесні, наочні і практичні .У поняття "педагогічний метод" вкладається більш широкий контекст - не тільки навчання, а й організація інших видів діяльності, в яких дорослий здійснює на  дитину виховний вплив. В залежності від етапу формування у дітей знань і навичок виділяють методи прямого впливу (показ, пояснення тощо), методи опосередкованого впливу, коли діти проявляють самостійність, і методи проблемного виховання і навчання, коли дошкільнятам надається можливість самостійно знаходити способи вирішення пізнавальних, ігрових та інших завдань

             Побудова методів екологічного виховання базується на наступних принципових моментах:

 1) обліку специфіки змісту екологічного виховання, що виходить з біоекології з її центральним поняттям взаємозв'язку організму і середовища, 2) підході до будь-якої спільної діяльності як педагогічного методу, якщо ця діяльність: насичена екологічним змістом, дозволяє вирішувати завдання екологічного виховання дітей; систематична, регулярно повторювана; планується і організовується вихователем; націлена па досягнення освітньо-виховного результату,

3) одночасному вирішенні в діяльності виховних і освітніх завдань і розумінні їх співпідпорядкованості в екологічному вихованні.

              Ставлення до природи є важливим показником екологічної культури. Ставлення завжди має емоційне забарвлення, воно суб'єктивно і знаходить своє вираження у вчинках, практичних діях, діяльності. Без урахування потреб конкретного рослини, тварини неможливо правильне, а значить, гуманне взаємодію з ним. Під усвідомленим мається на увазі те, що дитина володіє розумінням екологічних залежностей на вербальному рівні: він може сам сказати, пояснити (при хорошому розвитку мови), чому треба так робити, або (при недостатньому розвитку мови) розуміє слова дорослого, який йому пояснює, просить, забороняє. При цьому мається на увазі, що емоційний аспект відносини присутня в ньому як обов'язковий, так як він забезпечує весь процес його формування.

               Усвідомлено-правильне ставлення дошкільника до природи в різних ситуаціях і в різних дітей може мати естетичний, етичний або пізнавальний відтінок. Практичний метод дозволяє формувати необхідне відношення перш за все в процесі догляду за живими істотами. Але нарівні з практичними діями велике значення має вміст супутніх пояснень, які діти отримують від вихователя. Дія і слово доповнюють один одного - це два прийоми, які зливаються в єдиний педагогічний акт і виступають як зразок взаємодії людини з природою на конкретному прикладі мешканців живого куточка.

Формуванню усвідомлено-правильного ставлення дітей до природи сприяють і пізнавальні методи. Різноманіття явищ природи, навколишнього  створює для вихователя умови для організації спостережень. Загальна педагогічна мета при цьому полягає в тому, щоб пробудити інтерес, пізнавальну активність дітей, розвинути їх спостережливість, бажання і вміння дивитися на навколишній світ. При такому підході спостереження стає цілісним педагогічним процесом  спільної інтелектуальною діяльністю вихователя і дітей. При цьому дії дорослого спрямовані на планування та організацію спостереження, на рішення виховно-освітньої завдання, а розумові зусилля дітей - на повноцінне сприйняття об'єкта, на пошук та отримання потрібної інформації.

              Спостереження розвиває у дітей різні відтінки ставлення до природи: пізнавальний інтерес, естетичні переживання, співчуття. Потреба пізнавати нове формується завдяки багаторазовому зверненню до об'єкта, супроводжуваного коментарями дорослого про причинно-наслідкові зв'язки живого організму з середовищем його проживання. На основі розуміння цих зв'язків в життя мешканців куточка природи, залежності їх самопочуття від умов, в яких вони знаходяться, виникають переживання за них, співчуття, початкові форми моральної відповідальності, готовність допомогти. Це той випадок, коли знання трансформуються у відношення.