Першотравенськ. Дошкільний навчальний заклад " Калинка"

 





Статеве виховання дошкільнят

          У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні наголошується: "Формування базису особистісної культури неможливе без своєчасного становлення механізмів статевої диференціації та ідентифікації". Йдеться про реалістичне, правдиве формування світогляду людини, сприйняття нею навколишнього світу, гармонійний розвиток, оптимістичне, позитивне ставлення до життя, до себе та інших людей.
          Не буде перебільшенням сказати, що доля дитини, її становлення багато в чому залежать від того, настільки тактовно й адекватно зуміють дорослі дати їй уявлення про статеві стосунки людей. Тема ця складна й неоднозначна, проте сподіваємося, що стаття  допоможе батькам і педагогам віднайти відповіді хоча б на частину дитячих запитань.
— Мама, а як ти дізналася, що в мене має бути саме мій тато?
— А коли у киці народжуються кошенята, то у неї теж є котик-чоловік?
— А у киць та собак теж буває кохання?
— А тато може народити?
— А чому в тьоті Алли та дядька Петра немає дітей, вони що не кохають один одного?
— А як ви дізналися, що я хлопчик?
— А я можу покохати якогось хлопчика (дівчинку) й народити собі дитинку?
        Ці "незручні" запитання маленька дитина може поставити людям, до яких вона відчуває довіру, у будь-який недоречний момент, навіть без очевидного приводу. Це може статися на багатолюдній вулиці або в переповненому громадському транспорті.
                

         Ставлення батьків до статевого виховання дошкільнят


     На основі таких-от запитань, які можна почути від маленьких дітей, санкт-петербурзькі психологи О. Зуськова та Н. Смирнов склали тест для батьків, який ми поклали в основу дослідження готовності батьків до спілкування з дошкільнятами на статеві теми. Батьки старших дошкільників мали обрати з трьох варіантів відповідей на запитання тесту ту, що найбільше відповідала їхнім поглядам, переконанням. Якщо ж у них був власний варіант відповіді або досвід звертання дитини на цю тему, їм пропонували вказати ім'я та вік сина чи доньки на той час, коли вони поставили запитання, і записати власний варіант відповіді під літерою "Г".
       До анкетування було залучено 1654 родини старших дошкільнят з 53 навчальних закладів Миколаєва, при цьому 9 % батьків відмовилися від участі в опитуванні, а 91 % погодилися, що на всі запитання дітей слід відпо-відати. Близько 60 % опитуваних обрали один з трьох запропонованих у тесті варіантів відповіді; а 33 % — записали власний варіант.
        Батьки, які відмовилися від участі в опитуванні, аргументували це так: з дошкільниками в жодному разі не можна розмовляти на статеві теми; "з нами в дитинстві ніколи про це не говорили", це — "брудна тема", "діти і так більше за нас знають" тощо.
           Наведемо гнівну тираду одного з батьків-опонентів — учасників анкетування: "Вважаю більшість наведених в анкеті запитань досить дивними як для старшого дошкільного віку, оскільки вони свідчать лише про те, що дитина не вміє спостерігати й логічно мислити. Ні від своєї дитини, ні від дітей друзів, знайомих, сусідів подібних запитань ми ніколи не чули. Видається дуже сумнівним, що нормально розвинена дитина ставитиме запитання стосовно цієї теми в такій формі, оскільки сучасні діти зазвичай добре орієнтуються в таких речах (не враховуючи суто біологічних подробиць), не кажучи вже про те, як статевій підготовці сприяють mass media. З цього погляду запропонована анкета є абсолютно недоцільною".
      Турбота про те, щоб мати "пристойний" вигляд в очах інших, побоювання втратити авторитет і є тут, на наш погляд, головним аргументом. Ці батьки не почуваються достатньо компетентними та впевненими, щоб розмовляти з дитиною на статеві теми. Єдине радує, и. , тих, хто стоїть на такій виховній позиції, лише дев'ять відсотків. Доктор психологічних наук Є. Суботський до цієї проблеми ставиться так: "У європейських країнах на обговорення з дітьми питань статі накладено неписану заборону. Ми добре розуміємо, що було б краще, якби дитина дізналася про неминуче вдома, ніж на вулиці. Проте нелегко подолати умовності культури, навіть якщо вони відверто безглузді. І справді, чому розмовляти з дітьми про їжу можна, а про відносини статей — ні?"
         В оцінці деяких батьків статеве виховання зводиться лише до сфери сексуальних стосунків. Але ж ця проблема набагато ширша. У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні статеве виховання визначається, як "вплив на психічний і фізичний розвиток хлопчика і дівчинки з метою оптимізації їхньої діяльності, пов'язаної з відносинами представників різної статі, з формуванням статеворольової позиції".
Переоцінка в педагогіці багатьох норм, які раніше здавалися непорушними, торкнулася і цієї делікатної проблеми.  Сьогодні  приходить усвідомлення,  що статеве виховання дошкільнят необхідне для нормальної та ефективної соціалізації особистості.

          Проілюструємо це на прикладі. Міська телерадіокомпанія "Миколаїв" провела в прямому радіоефірі "круглий стіл" на тему: "Чи треба розмовляти з дітьми на "дорослі теми"? Кому, коли і як?" В обговоренні взяли участь професійні педагоги та психологи, медичні та соціальні працівники, пересічні громадяни. Висновок був такий: "Розмовляти з дитиною на "дорослі теми" слід лише в тому разі, якщо це її справді цікавить і вона не може самостійно знайти відповіді на свої запитання. Виявляти ж ініціативу і самим починати говорити з дитиною на ці теми — величезна помилка. Усе треба робити вчасно! Коли дитина звертається до батьків із запитаннями на статеві теми, ухилятися від відповіді не варто. Важливо знайти слова, які відкрили б дитині цей бік життя, доступно розповісти про серйозні та дуже важливі питання взаємин людей. Від того, наскільки вдалими будуть ці перші пояснення, залежатиме подальше світосприймання дитини", цей висновок збігається з позицією російських психологів О. Зуськової та Н. Смирнова. Вони вважають: "Якщо батьки не лякаються будь-яких дитячих запитань, завжди знаходять правдиву відповідь, роблять це в доступній для дитини формі, не принижуючи її гідності, вони можуть розраховувати на постійний контакт із сином чи донькою й на те, що ті приймуть їхні поради й допомогу".

Що цікавить малюків?


             Фахівці відмічають, що саме в дошкільному віці цікавість дитини

неодмінно зосереджується на проблемах статі. Дитячі запитання можна класифікувати таким чином:
  - дитину 2-3 років цікавить власне тіло, статеві органи, вона з'ясовує ознаки    відмінності між чоловіком та жінкою;
  - 3-4-річний малюк хотів би дізнатися, звідки беруться діти, хто їх приносить, звідки узявся він сам;
  - у 5-6 років у центрі уваги дитини питання, як діти потрапляють у мамин живіт, як вони звідти виходять та як ростуть і розвиваються;
  - у 6-7 років центр уваги зміщується на роль батька у народженні дітей; на те, чому діти бувають схожими на своїх батьків; чи можуть народитися діти в дітей.
      Така допитливість зумовлюється тим, що дошкільня не лише спостерігає події — воно хоче збагнути їхню сутність. Йому цікаво довідатися, що навколо відбувається і чому саме так, а не інакше. Дитину все хвилює, на все вона прагне дістати відповідь. Тож і дошкуляє дорослим нескінченними запитаннями: "Звідки я взявся?", "Чому я хлопчик, а сестричка — дівчинка?", "Як я з'явився на світ?" тощо. Мав рацію Януш Корчак, стверджуючи: "Думок у дітей не менше, і вони не бідніші та не гірші, ніж у дорослих, тільки вони інші. Тому нам так важко порозумітися, тому немає складнішого мистецтва, ніж уміння говорити з ними".
На жаль, у літературі для батьків статеві теми сором'язливо обходять.

 Статеве виховання дошкільнят — вимога часу


      Автор сучасного підручника "Дошкільна педагогіка" Тамара Поніманська акцентує: "В опануванні цієї проблематики (статеве виховання дошкільнят ) педагогові доведеться долати певні когнітивні (пізнавальні), психологічні бар'єри, виявляти такт, гнучкість і делікатність. Попри неоднозначне ставлення до цієї проблеми в науці й громадській думці, відвертатися від неї не слід, оскільки це одна із тенденцій розвитку сучасної цивілізації".
         Аналізуючи хід експерименту з апробації Програми розвитку дитини дошкільного віку, її автор і керівник колективу розробників Олена Кононко зазначила, що новим для дошкільних працівників виявився аспект, пов'язаний зі статевим вихованням малюків. Виходячи із сучасних вимог, вважає вона, педагогам слід "виважено, культурно, терпляче" розмовляти з батьками та дошкільнятами на статеві теми, однак "у контексті духовно-морального, а не фізіологічного розвитку... заради формування у зростаючої особистості здорового світосприйняття".
        Особистісно орієнтована модель взаємодії педагога з вихованцями, яка запроваджується нині в дошкільних навчальних закладах, сприяє тому, що вихователь усе більше стає для дитини людиною, з якою малюк бажає та має можливість поділитися заповітним, порадитися зі значущих для нього питань. Припустимо, дитина звертається до педагога як до авторитетної для неї людини з "делікатними" запитаннями. Або ж, як це було в усі часи, своєю статевою поведінкою бентежить педагога чи, як кажуть психологи, вводить його в стан фрустрації. Як у цьому разі реагувати? Що відповідати? Як поводитися? Намагатися розв'язати проблему самотужки? Чи, може, варто починати зі статевого виховання батьків? До речі, батьки сьогодні дедалі частіше й самі звертаються до педагогів по консультацію з питань статевого виховання їхніх синів та доньок.

Комунікація дорослого з дошкільником на статеві теми


        Поза всяким сумнівом, дошкільнята мають отримувати відповіді на свої запитання взагалі й зокрема зі статевої тематики в інтимній, довірчій бесіді з найближчими родичами: мамою або татом, бабусею чи дідусем. Так воно й буває у більшості морально здорових родин, де стосунки між дітьми й дорослими будуються на взаємній любові, духовній єдності поколінь, де розуміють, що будь-які запитання дитини продиктовані прагненням збагнути незрозуміле, незвідане. Батьки там не принижують сина або доньку підозрами у хворобливому інтересі й розбещеності, не бентежаться "пікантністю" теми, а інтелігентно й дохідливо допомагають дитині осягнути різні боки життя. Проте, на превеликий жаль, не в усіх родинах панує атмосфера любові, злагоди й взаєморозуміння. Не всі батьки мають і відповідну освіту або ба-жання набути потрібні знання.
           Тому на запитання статевого характеру діти часто-густо чують від дорослих відповідь: "Ще малий, виростеш — дізнаєшся!", яка не лише не гасить дитячої цікавості до цієї теми, а, навпаки, стає певним каталізатором, підігріваючи її. Адже недосяжне, таємниче майже завжди підсилює інтерес. Популярна серед старших поколінь версія про "капусту та лелеку" повністю себе дискредитувала. Уявіть, що відчує дитина, дізнавшись правду.       Виявляється, дорослі її обманули, і спробуйте довести потім, що це — єдина озвучена тобою неправда. А відповіді: "відчепися", "не заважай мені зі своїми дурнуватими запитаннями", "я зайнятий, потім","будеш запитувати дурниці, покараю" спричинюють лише відчуження дитини від дорослого, призводять до втрати дитячої довіри.
            Атмосфера готовності відповісти на всі без винятку запитання дитини, вміння тактовно пояснити найскладніші з них — важлива умова ефективного спілкування з дошкільником. Натомість антипедагогічні спроби обходити гострі кути, керуючись міркуванням: "Нам цього не розповідали", "Необізнаність зберігає чистоту", "Прийде час, і самі дізнаються" тощо, на жаль, часто завдають шкоди. Прийде час... А якщо він прийде надто пізно й знівечить дитині життя? А якщо дізнається у цинічній формі?
          Лікар, психолог, публіцист Володимир Леві вважає, що "святою неправдою" у статевих повідомленнях дорослі можуть психічно покалічити дитину, та наводить приклад, коли батьки, прагнучи захистити "дитячу чис-тоту", вигадали для свого сина казочку про те, що "в лісі бувають такі квіточки, найпрекрасніші, з яких виростають маленькі людинки", в яку хлопець вірив аж до 12 років і при цьому палко любив батьків. До того моменту, поки сусідський хлопчина в брутальній формі не "просвітив" його з цього питання. І от сумний наслідок — психічний розлад у дитини та відчуження від рідних.
       Володимир Леві наводить вражаючі результати статевої "освіти" дітей у підворіттях, серед яких такий: "Я не хочу бути людиною. Я хочу навпаки", — сказав мені один шестирічний. "А чому?" — "Тому, що людина робиться неправильно". —"Що неправильно?" Подивився на мене іронічно й дикторським голосом вимовив два непристойних слова.
         Щоб знання, які стосуються статі, не обростали "вуличними коментарями", важливо створити атмосферу довіри між вихователем та вихованцями. Дорослі мають бути готові до запитань на статеві теми від дітей. Згадаймо Оскара Уайльда: "Непристойних запитань не існує — існують непристойні відповіді". Адже дошкільняті не потрібні конкретні розповіді про фізичну та емоційну сторони статевих взаємин. До речі, дитина про це й не запитує. Треба лише задовольнити допитливість малого на рівні його розуміння.
         Наприклад, Рудольф Нойберт у книзі "Що я скажу своїй дитині" пише, що на запитання "Чому я хлопчик, а сестричка — дівчинка?", слід відповісти синові, що він народився таким, як тато, а дочка — як мама. Якщо малюк запитує: "Де беруться діти?" — слід відповісти: "Діти з'являються і живуть у тілі матері". На запитання "Як я виріс?" — відповісти: "З крихітного зернятка, яке завжди було в животі у мами". У випадку, коли малюк запитує: "Як народжуються діти?", можна використати таку можливу форму відповіді: "Зі спеціального отвору, який при народженні стає великим".
   Звичайно, процес задоволення дитячої зацікавленості дуже індивідуальний. Одній дитині досить поверхової інформації, а інша, того самого віку, не заспокоїться, поки не отримає докладнішої відповіді на своє запитання. Усе залежатиме від її рівня розвитку та вихованості, того, що саме і як запитала дитина, було це запитання випадковим чи виникло як результат нав'язливого, невідступного інтересу. Природна поведінка дорослих, звичайний тон розмови — одна з найлегших і, водночас, найскладніших умов спілкування з дитиною при цьому. Часто буває, що дорослий, почувши запитання дитини, розгублюється, ніяковіє. А діти — тонкі психологи: вони відразу відчувають невпевненість або неадекватність поведінки дорослого. Глибоке зітхання, довга пауза, спантеличеність або підкреслена багатозначність на зразок "Як добре, що ти нарешті про це запитав!" дають дитині підставу для висновку, що в цій темі є щось незвичайне, недозволене. З цього моменту здоровий пізнавальний інтерес перетворюється на упереджену допитливість: дитину тепер цікавитиме не сам факт появи немовляти, а чому дорослі так дивно знічуються, говорячи про це.
   Якщо ж до чотирьох-п'яти років дитина не звертається до близьких родичів із запитаннями на статеву тему, то це не означає, що такі думки навіть не спадають їй на думку. Річ у тім, що бажали того дорослі чи так вийшло випадково, але в дитини могло скластися враження, що ця тема заборонена. Можливо, коли вона вперше виявила інтерес до "делікатної" проблеми, панічний вигук матері "Чого це ти раптом запитуєш про ТАКЕ?" назавжди відбив у малюка бажання бути відвертим з нею і підштовхнув до думки про неприпустимість обговорення з батьками цієї теми взагалі. У такому разі дитина може сподіватися отримати необхідну їй інформацію від вихователя. Вона може поставити непряме запитання або тільки натякнути чи пожартувати на цю тему, щоб перевірити його реакцію.